Меню
Главная страница
О задачах издания
Хроника церковной жизни
Проповеди, статьи
История Церкви
О Катакомбной Церкви
Православное богословие
Православное богослужение
Православная педагогика
Православие и наука
Православная культура, литература
Истинное Православие и апостасия
Истинное Православие и сергианство
Истинное Православие и экуменизм
Апостасия РПЦЗ
Расколы, секты
Жития подвижников благочестия
Православная миссия
Пастырское училище
Фотогалерея
Проповеди-аудио

Поиск


Подписка

Подписаться
Отписаться

Наш баннер

Получить код

Ссылки
Леснинский монастырь

Свято-Успенский приход

Severo-amerikanskaya eparhiya

Pravoslavnoe bogosluzhenie

Serbskaya IPC

Manastir Noviy Steynik


Богоборництво і гоніння на Істинно-Православну (катакомбну) Церкву на Чернігівщині



Стаття опублікована у всеукраїнській газеті "Сіверщина" від 22 жовтня 2004 року

 

Богоборництво i гонiння

на Iстинно-Православну (катакомбну) Церкву

на Чернiгiвщинi

 

«Прийшла революція 1917-го року, і зашаліла по всьому Сході. Соціалістичний шал охопив увесь православний Схід, у тому числі й Україну. Прокинувся віковічний дух руїни, дух ламання всіх основ життя. Гору над життям захопили соціалісти, всякі ліві, а вони завжди проповідували безбожжя, завжди виступали проти Св. Церкви, особливо проти духовенства. Розсудливі голоси мусили були поховатися, гору взяли крикуни та руїнники, всякі демагоги та злочинці», - писав в одній із своїх праць архиєпископ Іларіон Холмський.

Те, що сталося після приходу до влади в Україні соціалістів та більшовиків, історія ще не знала. Безлад, анархія, погроми, гвалтування, пограбування і вбивства тисячів невинних людей - те, що за собою несла в Україну нова т.зв. “радянська влада”. Однією з перших страшних репресій зазнала Православна Церква. З цього часу звідусіль починають надходити страшні звістки: червоноармійцями священника прив'язано до хвоста необ'їзженого коня і пущено в поле - залишився один “мішок з кістками”, священника закопано живцем, втоплено, забито чи замордовано на смерть, розстріляно, посаджено на кіл, порубано шаблями на шматки. 15 лютого 1918 року у Харкові розстріляно хресну ходу віруючих. З грудня 1918 року по червень 1919 року у Харкові - тодішній столиці “Радянської України” - розстріляно 70 духовних осіб. В Херсоні - у тому ж році трьох православних священників більшовиками було розіп'ято на хрестах, і тому подібне.

19 січня 1918 року Св. Патріарх Тихон (Белавін), не маючи більше змоги перебувати осторонь усіх цих злочинів, піддає нову радянську владу та всіх її прибічників анафемі. «Владою, даною нам від Бога, забороняємо вам приступати до Таїнств Христових, анафематствуємо вас, якщо лише ви носите іще імена християнські і хоча б з народження свого належите до Церкви Православної.

Заклинаємо і всіх вас, вірних чад Православної Церкви Христової, не вступати з таковими потворами роду людського в будь-яке спілкування: “ізміть злаго від нас самих” (1 Кор. 5,13.)», - писав Патріарх. Ця анафема Св. Патріарха не була скасована й до сьогодні, а тому під неї підпадають усі прихільники або союзники цієї богоборницької ідеології.

Анафема і закляття Св. Патріарха не зупинили злочинців. З кожним днем репресії, вбивства тисячів ні в чому невинних людей, віруючих і невіруючих, лікарів і робітників, професорів і селян, культурних і церковних діячів тільки збільшувались.

У січні 1919 року в Чернігові у жорстокий спосіб було закатовано протоієрея В. Єфимовського. Це вбивство одним із перших розпочинає перелік злочинів комуністів проти Православної Церкви на Чернігівщині. Дещо пізніше, в тому ж 1919 році більшовиками жорстоко вбито архиєпископа Чернігівського Василія (Богоявленського). Після нелюдських катувань його живцем скинуто з їдучого на великій швидкості потягу.

В наступні 20-ті роки репресії проти Церкви набувають ще більш масового і офіційно санкціонованого червоним Кремлем характеру. В 1922 році, під прикриттям ніби то допомоги голодуючим Поволжжя комуністичний узурпатор і тиран Ульянов-Ленін видає декрет про насильницьку реквізицію церковних коштовностей. В одному із листів він писав: «Саме тепер і лише тепер, коли в голодних степах їдять людей і по дорогах валяються сотні, якщо не тисячі трупів, ми можемо, і навіть повинні провести реквізицію церковних коштовностей з самою жорстокою і безжальною енергією, не зупиняючись перед проявом якого завгодно опору... Чим більшу кількість представників реакційної буржуазії і реакційного духівництва спроможемось ми під цим приводом розстріляти, тим краще».

Напевно, якби на кожному пам'ятнику чи погрудді “вождя” було викарбовано ці його слова, сучасним нерозсудливим прибічникам т.зв. “радянської реставрації” було б над чим призадуматись…

Під приводом реквізиції церковних коштовностей в Чернігівській єпархії комунiстами лише в 1922 році розстріляно 78 духовних осіб. Було закрито більше половини храмів, які віддавались під склади, свинарні або взагалі руйнувались. Якщо до 1918 року Чернігівська єпархія в своєму складі нараховувала 1081 діючу церкву, з них у селах 834, то вже в 30-ті роки їх не було і з півсотні. В Чернігові було засипано Аліпієвський печерний монастир, зруйновано Миколаївську, Вознесенську, Варваринську та деякі інші церкви. Троїцько-Іллінський монастир перетворено у свинрадгосп. На 1936 рік єдиним діючим храмом в місті залишилась Іллінська церква на Болдиній горі, після закриття якої в 1937 р. в місті взагалі не було жодного діючого храму.

В 1927 році за сприяння ГПУ-НКВС в Православній Церкві було вчинено страшний розкол: група пробновленських ієрархів на чолі з митрополитом Сергієм (Страгородським), зрікшись від сповідування Істинного Православ’я, пішла на співпрацю з богоборницьким комуністичним режимом, за допомоги якого антиканонічно захопила церковну владу у власні руки. Опираючись на репресивні органи, вони усунули всіх незгодних істинно-православних ієрархів, яких ГПУ-НКВС кидало до в'язниць та розстрілювало, а самі збудували нову прообновленську церковну організацію, яку самозванно прозвали “Московським патріархатом”.

Православне духовенство та віруючі Чернігівської єпархії в своїй масі не визнали новоутвореного антиканонічним шляхом “сергіянського” Синоду у Москві, лишившись відданими “тихонівській” Істинно-Православній Церкві (ІПЦ). Їх називали “тихонівцями” або “істинно-православними”. Проте радянські каральні органи кинули всі свої зусилля, аби придушити на Чернігівщині церковну опозицію. До концтаборів були заслані, де вони загинули, найвизначніші духовні діячі ІПЦ на Чернігівщині: архиєпископ Чернігівський Пахомій (Кедров), єпископ Ніжинський Дамаскін (Цедрик), єпископ Прилуцький Василій (Зеленцов), архимандрит Георгій (Смільницький), ігумен Смарагд (Чернецький), ігумен Єфрем (Кислий), ігумен Савватій, ієромонах Михаїл (Корма), ієромонах Іннокентій (Козько), священники Гавриїл Павленко, Іоан Смоличев, Іоан Лабунцов, ієродиякон Місаїл (Стішковський), сотні інших ні в чому неповинних істинно-православних мучеників за віру Христову.

Офіційно Православна Церква на Чернігівщині “припинила своє існування”. Однак вцілілі в живих істинно-православні священники-тихонівці насправді пішли у підпілля, “катакомби”, і, не дивлячись на репресії, продовжували своє пастирське служіння. Тільки тепер в умовах конспірації і нелегальності. Не визнаючи легальне прообновленське церковне керiвництво в Москвi на чолi зі ставлеником ГПУ-НКВС митрополитом Сергiем Страгородським (майбутнiй самозванний совєтський патрiярх “Московський i всея Руси”), вони на Чернiгiвщинi утворили нелегальний внутрiшньоцерковний опозицiйний рух, який в народi отримав назву – Катакомбна Церква. Духовними лiдерами Iстинно-Православної (катакомбної) Церкви на Чернiгiвщинi були схиархимандрит Лаврентiй (Проскура) та iгумен Алiпiй (Яковенко), яких на чолi Чернiгiвськоi єпархiї на час свого перебування у неволi поставив iдеолог Катакомбної IПЦ в Украiнi єпископ Нiжинський Дамаскiн (Цедрик). В Чернiгiвському архiвi СБУ (кол. КДБ-НКВС) збереглися слiдчі справи над “контрреволюційним духовенством ІПЦ”, що є яскравим свідченням стояння та мучеництва за віру цих істинно-православних подвижників.

В умовах катакомбного служіння чернігівське духовенство ІПЦ діяло аж до початку Другої світової війни, коли з відступом радянської армії вони почали займати храми і поновлювати богослужіння. Так вийшли із катакомб архимандрит Лаврентій (Проскура), ігумен Аліпій (Яковенко), схиархимандрит Феофан (Ведмедєв), ігумен Амвросій (Компанець), протоієрей Олексій Ткаченко, протоієрей Олександер Маков, протоієрей Костянтин з с Іванівка, отець Іоан Лабунцов з Прилуччини та багато інших. На чолi вiдродженої Чернiгiвської єпархiї було поставлено єпископа Симона (Iвановського), який не визнавав комунiстичного режиму та “сергiянськоi” Московської патрiархiї. По прибуттi владики Симона до Чернiгова схиархим. Лаврентiй (Проскура) одразу визнав його своїм правлячим архиереєм, пiсля чого його прикладу послiдували iншi катакомбнi священники IПЦ на Чернiгiвщинi.

Зі звільненням Чернігівщини від німецько-фашистських окупантів у вересні 1943 року, коли на зміну гітлерівської націонал-соціалістичної тиранії (т.зв. “Третього Рейху”) прийшла така ж тиранія, тільки тепер сталінська соціал-комуністична (т.зв. “Третій Інтернаціонал”), знову почалось все з початку. У вересні 1943 року в с. Улянівка Чернігівського р-ну комуністами жорстоко вбито сподвижника отця Лаврентiя - ігумена Аліпія (Яковенка), приблизно у цей же час в м. Ніжині закатовано протоієрея Іоана Шмонь, священника Іоана Лабунцова на Прилуччині, вбито вікарного єпископа Панкратія (Гладкова) (його жорстоко катували, відрізали ніс, вуха, викололи очі), заарештовано єпископа Чернігівського Симона (Івановського), багато інших священників та віруючих тепер піддавали арештам, засланням, розстрілам по обвинуваченню у вигаданій “співпраці з німцями”. Причина - працівникам НКВС треба було виконувати плани по виявленню “антирадянських елементів”, а як таких не було, то до них і приписували духовенство, віруючих та інших “ідейно неблагонадійних”. По цiй справi неодноразово намагались заарештувати i схиархим. Лаврентiя (Проскуру), але зважаючи на його старий вiк та майже “передсмертний стан”, залишали у спокої. Як з’ясувалось, обвинувачувачем виявився присланий з Москви ставленик нового совєтського патрiярха Олексiя Симанського єпископ Борис (Вiк), який до прийняття в 1943 р. церковного сану служив офiцером НКВС i був членом комунiстичної партiї. Отець Лаврентiй не приховував свого ставлення до “красного архиерея”, як вiн його неодноразово називав, i вiдкрито застерiгав своїх духовних послiдовникiв вiд близьких стосункiв iз ним.

Після смерті комуністичного диктатора Сталіна в 1953 р. репресії проти Церкви вже не набували таких жорстоких і масових масштабів, однак переслідування, цькування, залякування і приниження продовжувалось аж до самого кінця 80-х років. Знаковим було відібрання у віруючих мощів Св. Феодосія Чернігівського, які розмістили у непристойному вигляді в Чернігівському історичному музеї. Коли закривали чернігівський Троїцький собор, віруючі падали на підлогу, оголошували голодування, проте їх силоміць викидали на вулицю. З усіх діючих під час війни храмів в Чернігові до 70-х рр. залишилась єдина - маленька Воскресенська церква.

Посилення кампанії з закриття храмів призвело до переходу деяких священників на нелегальне становище, приєднання їх до Катакомбної Церкви. Зокрема, знову змушені були поновити своє підпільне катакомбне служіння прот. Костянтин з с. Іванівка, прот. Олександр Маков (таємно служив у Чернігові у хаті в районі П'ятикутів, +1970 рр.), ієромонах Тихон (таємно служив у Чернігові у хаті в районі Лесковиці, +1960 рр.). Чимало залишалось іще і старих таємних громад Катакомбної ІПЦ по селах Чернігівської області (наприклад, в с. Добрянка ієромонах Філарет, який окормляв істинно-православних християн Чернігівщині та Гомельщини), на виявлення та ліквідацію яких кидають свої сили спецпідрозділи КДБ, уповноважені відділу у справах релігій та лояльне керівництво Московської патріархії.

Офіційне церковне керiвництво прищеплювало Церквi новий тип “священнослужителя” – “совєтський”, що був байдужим до духовних потреб народу. Цим i пояснюється те, що усi подальшi чернiгiвськi iєрархи не лише мовчали, але навiть активно спiвпрацювали з вiддiлом у справах релiгiї, органами КДБ та МВС, писали численi доноси на священникiв та вiруючих не тільки Катакомбної ІПЦ, але й Московського патріархату, примушували їх “смирятись” перед беззаконнями богоборного комунiстичного режиму, добровiльно погоджувались на закриття владою православних храмiв. Особливо на цьому поприщi вiдзначились єпископи Володимир Сабодан, Антонiй Вакарик та деякi iншi, чимало з яких й донинi займають впливовi посади в “сергiянськiй’’ УПЦ Московського патрiярхату.

Проте Чернігово-Сіверська земля, як ми мали змогу пересвідчитись, уславилась не лише такими руйнівниками духовного життя, що й досі під виглядом “духовності” несуть нам хвороблиий спадок совєтського минулого. Маємо й інших – Святих Новомучеників, Отців-Сповідників Катакомбної Церкви, що словом і ділом боронили рідне Істинне Православіє, його чистоту, поклавши своє життя в ім’я торжества Правди Христової. Вони – справжні герої віри, забуті й знеславлені, проте невмирущі у своїх вчинках, що нині повертаються до нас. Несуть нам істинні духовні орієнтири, на грунті яких іще можливе наше повноцінне відродження.

Серед найвизначніших істинно-православних подвижників і святих мучеників землі Чернігівської слід назвати Святителів Архиєпископа Чернігівського Пахомія (Кедрова, +1937), Єпископа Ніжинського Дамаскіна (Цедрика, +1937), Єпископа Прилуцького Василія (Зеленцова, +1937), святих старців ігумена Аліпія (Яковенка, +1943) та багатьох інших. У 1981 році Руською Православною Зарубіжною Церквою вони причислені до ліку Святих Новомучеників та Сповідників. Навіть Московський патріархат змушений був визнати їхній святий подвиг і деяких з них, як, наприклад, Святитель Дамаскін Ніжинський, Святитель Василій Прилуцький та о. Лаврентій Чернігівський, також причислити до ліку Святих.

Одним з останніх катакомбних старців на Чернігівщині був гнаний владою сповідник віри о. Філарет (Мєтан), який після війни переховувався у селі Добрянка Ріпкинського району. Богослужіння він здійснював таємно, вночі у хаті, сповідь приймав через листи, а св. Дари передавав через “посильних” монахів (серед них була остання насельниця Дивеївської обителі, духовна дочка старця Нектарія Оптинського матушка Серафіма /Куркай/ з Гомеля, + 1999). Помер старець Філарет Добрянський 3 квітня 1976 року. До наших днів збереглася катакомбна громада старця Філарета, яку нині опікує Преосвященний Гермоген, єпископ Чернігівський і Гомельський Руської Істинно-Православної (катакомбної) Церкви.

З настанням відносної свободи у 1989 р. у Чернігові віруючими було відроджено легальну православну громаду на честь Святих Новомучеників Василія та Пахомія, Архиєпископів Чернігівських, яка перебуває під омофором Руської Істинно-Православної (катакомбної) Церкви. Богослужіння, як і в роки гонінь, здійснюються в хатньому храмі.

Руська Істинно-Православна Церква проіснувала від 1927 р. до наших днів, пронісши крізь репресії і переслідування, в'язниці і розстріли, крізь нелегальне служіння в СРСР дух істинної віри, благочестя і мучеництва, дух внутрішньої церковної свободи. РІПЦ принципово не приймає участі в жодних політичних рухах і ідеологіях. Головний принцип, яким керується Катакомбна ІПЦ – збереження чистоти Істинного Православ'я і внутрішньої свободи Церкви від руйнівних впливів «стихій світу цього».

На даний момент в Україні діє Архиєрейський Синод Руської Істинно-Православної (катакомбної) Церкви. Головою Синоду є найстарший у Руській Церкві ієрарх, багаторічний в'язень сталінських концтаборів за приналежність до ІПЦ архиєпископ Лазар (Журбенко) Одеський, таємно рукоположений у єпископа Катакомбної Церкви ще в 1982 році. У своєму управлінні РІПЦ керується Указом Св. Патріярха Тихона № 362 від 1920 р. “Про самоуправління єпархій”.

До складу Архиєрейського Синоду Руської Істинно-Православної Церкви увійшли шість архиєреїв: архиєпископ Лазар Одеський, архиєпископ Веніамін Чорноморсько-Кубанський, єпископ Гермоген Чернігово-Гомельський, єпископ Діонісій Новгородсько-Твірський, єпископ Іриней Верненсько-Семиріченський та єпископ Тихон Омсько-Сибірський.

Духовним центром Архиєрейського Синоду Руської Істинно-Православної Церкви є не Росія чи Америка, а Україна (Київська Русь, з якої і починалось Православ'я на Русі), де проживає його Голова архиєп. Лазар (Журбенко), хоча до складу Синоду входять єпархії не тільки України, але й Білорусії, Росії та Казахстану.

Віталій Шумило, м. Чернігів

"Сіверщина", 22 жовтня 2004 року

P.S.

За адресою 14010, м. Чернігів, а/с № 240 можна замовити книжку «Схиархимандрит Лаврентий Черниговский и его время. Очерк церковной истории Черниговщины: 1868-1950 гг.” – про життя та подвиги таємних подвижників катакомбної Істинно-Православної Церкви на Чернігівщині. Замовлення можна надсилати також на електронну адресу: catacomb@catacomb.org.ua

 


Дополнительно по данному разделу:
Архивные документы о восстановлении Архиерейским Собором РПЦЗ 1981 г. канонической иерархии и церковного управления в Катакомбной Церкви в СССР
Схиигумения Макария (Чеботарева) и ее подвиг служения Катакомбной Церкви
О Катакомбной Церкви
Заметки о Катакомбной Церкви в СССР
Катакомбные богослужения в Соловецком лагере
Письма катакомбного Епископа А. к Ф.М.
Митрополит Иосиф (Петровых) и иосифлянское движение в Русской Православной Церкви
Потаенная Россия
Церковное сопротивление в СССР
Воспоминания о Епископе Викторе (Островидове)


Назад | Начало | Наверх
Главная страница | О задачах издания | Хроника церковной жизни | Проповеди, статьи | История Церкви | О Катакомбной Церкви | Православное богословие | Православное богослужение | Православная педагогика | Православие и наука | Православная культура, литература | Истинное Православие и апостасия | Истинное Православие и сергианство | Истинное Православие и экуменизм | Апостасия РПЦЗ | Расколы, секты | Жития подвижников благочестия | Православная миссия | Пастырское училище | Фотогалерея | Проповеди-аудио

Хроника церковной жизни 
СЕРГИАНСТВО В ДЕЙСТВИИ: В РПСЦ установили литургическое прошение о воинстве неосоветской РФ, «о еже на враги победы и одолении»

Фоторепортаж с Епархиального Собрания Омско-Сибирской Епархии РИПЦ (2013 г.)

К 70-летию провозглашения Сталиным митр. Сергия (Страгородского) первым советским патриархом в МП пытаются «догматизировать» сергианство

Официальное заявление Сербской ИПЦ по поводу нападения на храм СИПЦ под Белградом и избиения иеромонаха Максима

Мониторинг СМИ: Федеральный арбитражный суд отменил решения судов предыдущих инстанций об изъятии у РПАЦ мощей преподобных Евфросинии и Евфимия Суздальских

Нападение на храм Сербской Истинно-Православной Церкви и избиение священника СИПЦ

Рождество Христово в кафедральном соборе св. прав. Иоанна Кронштадтского в Одессе

Все сообщения >>>

О Катакомбной Церкви 
Богоборництво і гоніння на Істинно-Православну (катакомбну) Церкву на Чернігівщині

Памяти катакомбного исповедника Георгия Степановича Чеснокова (1928-2012 гг.)

Катакомбная инокиня Ксения Л.

Церковь Катакомбная на земле Российской

«ТРЕТЬЯ СИЛА» В СОВРЕМЕННОМ ПРАВОСЛАВИИ РУССКОЙ ТРАДИЦИИ. Современная наука начинает замечать ИПЦ, хотя и не выработала общепринятой классификации этой Церкви

Катакомбные Отцы-исповедники об отношении к власти и к советским паспортам

ИСТИННО-ПРАВОСЛАВНЫЕ ОБЩИНЫ В КИЕВЕ в 1930-х годах

Все сообщения >>>


Адрес редакции: E-mail: catacomb@catacomb.org.ua
«Церковные Ведомости» - вне-юрисдикционное православное духовно-просветительское издание, являющееся авторским интернет-проектом. Мнения авторов публикаций могут не совпадать с точкой зрения редакции. Одной из задач издания является освещение различных мнений о современной церковной жизни, существующих среди духовенства и паствы Истинно-Православной Христиан. Редакция оставляет за собой право редактировать или сокращать публикуемые материалы. При перепечатке ссылка на «Церковные Ведомости» обязательна. 

Rambler's Top100 Находится в каталоге Апорт Рейтинг@Mail.ru Каталог BigMax.ru